А я у гай ходила...



П.С. А ваш arseniy2010 мене, до речі, не френдить - мабуть, щось відчуває.

Переконую себе, що кожен день особливий, але здається, сьогодні якийсь по-особливому особливий день. А може мені просто щастить на людей.

Деколи хочеться стільки всього написати, а виходить чомусь сама мура. Або думок ще замало, або вже забагато.

Якось помітила, що речення на вокзалі будуються за приципом запитів в гуглі:"такси+Ялта ехать", "снять комнату+недорого", "санатории путевки+ЮБК"... І взагалі, є в цьому якийсь містичний зміст, коли по перону ходить мужчіна і пристає до жіноцтва з питанням, кому потрібен "насільщік"

Крим зустрічає численними пам'ятниками дідусю Леніну, проросійськими біг-бордами ("Мы гордимся тобой Россия!") і міжнародним фестивалем російської культури, на який місце знайшлося чомусь саме на цьому пів-острові.
Зрештою, тут справді живуть надзвичайно творчі люди, які мало не з кожного камінчика можуть створити цілу історію. Мабуть, немає жодної безіменної скелі в морі. Тут тобі і Крокодил, і Верблюд, і Горбатий монах, і Три сестри, і Тризуб Нептуна... Може щось в тому і є - якщо стати на ліву ногу, нахилити корпус вправо на 30градусів і примружившись подивитись третім оком, то справді можна побачити чітку подібність обвітрених брил з персонажами людської фантазії.

далі буде

Поїхала шукати сенс буття в солоних хвилях моря.

всєм чмокє в етам чатє

Щосуботи я пишу для одного блогу кілька слів до підбірки фоток з весільними сукнями. І ніби в мене ніякої істерії не спостерігається, але... Дівчата, мабуть, це в нас на рівні підсвідомості.
Одна панянка, наприклад, домовилася з священником про весілля на три роки наперед. Незважаючи на те, що ніякі принци навіть на горизонті не маячили. І от час іде, годинничок тікає, а його все нема і нема. Три роки дівчина промучилася, кидаючись на все рухоме в околі 5 кілометрів, але врешті-решт подарувала замовлений день своїй більш щасливій в цьому сенсі подрузі.
Ну хіба можна після такого ставитися до шлюбу спокійно?

Це так незвично, коли тобі кур’єр приносить квіти і на прощання лише загадково додає:"Там картка, почитаєте..." Читаю і тішуся :)
Дякую, ти неймовірний

В людського організму є дивна особливість: коли починається літо, робота не робиться, зате хочеться всього, чого тільки завгодно:
- морозива
- зануритися з головою в прохолодну воду
- на Чорногору
- щоб зникли всі на світі комарі
- підбірку журналів "Юный техник" за 1986рік
- щоб у фонтанах не мили мешти
- губи як в Софі Марсо
- дочитати антологію розстріляного відродження
- або не дочитати...

А взагалі-тохочеться додому.

П.М. Згадала. Ще хочеться, щоб був дощ, щоб гриміло і блискало.

Вчора намагалася зробити добру справу. Добра справа м’явкала і втікала вище на дерево.
Здається, всі прекрасно розуміють, що кошенята завжди знаходять шлях до мисочки з молоком. Але є такий особливий тип стареньких самотніх жіночок, які бачать сенс свого життя в їх порятунку. І з цього дійства робиться феєричне шоу - зупиняються всі перехожі в радіусі 100м, шукаються драбини, котячі мами і альпіністи-добровольці. Цього разу таким добровольцем випало бути мені. І хоча кошеня від людських голосів зникло в невідомому напрямку, на хорошу карму я собі заробила.

В нас відімкнули гарячу воду. Зате ввімкнули літній дощ за вікном. Чарівно, правда ж?

Я люблю каву. Дуже і дуже. Проблема в тому, що кава в кав'ярнях чи в друзів вдома мені не подобається категорично. Виключно той шмурдяк напій, який заварюю я. От ніяк не можу зрозуміти, чи то в мене смак такий витончений, чи то він в мене повністю відсутній.

Ви каву як готуєте?

Все життя була переконана, що вмію пекти штрудель. Як виявилося, не вмію.

Жив-був собі чоловік з жінкою на третьому поверсі одного панельного будинку. І як в порядного мужчини, були в нього і коханка. Для зручності - в тому ж під'їзді, тільки на де'ятому.
Якось чоловік попрощався з законною жінкою і ніби-то поїхав у відрядження, а насправді - пішов на дев'ятий поверх, до любаски. А їй чомусь забаглося, аби він серед ночі сміття виніс. І от він сонний, в піжамі, виносить сміття, повертається в під'їзд, піднімається за звичкою на третій поверх, дзвонить в двері, бачить здивований погляд дружини - чоловік з відрядження серед ночі повернувся і чомусь в одних штанях, і чомусь з сміттєвим відром...
Недарма кажуть, що виносити сміття з хати після заходу сонця - то погана прикмета.

Зізнайтеся, хто мене згадує? Я вже пів-дня борюся з гикавкою! Памятаю, щось там в Хауса про неї було, але не пригадую, чим все скінчилося. Хммм.

А що тільки я не дивилася Євробачення?

Сьогодні купила ліцензійну Вісту. І як я до життя такого докотилася, питається?

А рік тому я саме перекладала дипломну роботу, починала нервуватися з наближеннм захистів, вкотре передруковувала креслення і шукала "ну вже точно останню" помилку... Дивно, але здається, я починаю вірити в те, що студентські роки - найкращі.

Ще з дитинства я мріяла покататися верхи на коні, і щоб все як в книжках - вітер в обличчя, галопом в глухі степи, тільки я і він - вірний напарник, який в біді не покине і з бою винесе.
Насправді
Керувати конем не так вже й просто, особливо таким ласкавим людям, як я. Бо для того, щоб дати зрозуміти, що треба робити якісь тілорухи - треба штрикати п’ятами в боки, тягнути вудила і всіляко показувати, хто в хаті ґазда. Оскільки бити чорну Мерсу, якій мене довірили, я категорично не хотіла, доводилося діяти шляхом вмовлянь. Діяло насправді далеко не завжди, але я однаково була просто на сьомому небі від захоплення - стільки грації і сили, що просто слів бракує!

І ще: всього лише після години верхової їзди ще зо два дні гарантовано болітиме дупа. Доведено мною.

І ще: якщо хто з київських друзів має позитивний досвід відвідин школи верхової їзди - залиште контакти, бо я загорілася ідеєю

Ігор Пелих загинув. Вічна пам’ять.