Третю годину в пробці. Хочу назад до Франика :(

В ніч на понеділок завжди сниться щось дивне. Наприклад - кінець світу. Цього разу нас всіх розщепило на атоми.

Колега в офісі розпитує мене про сюжет книжки, в цей час заходить відвідувач:
- А шо там Вікторія, її вбили?
- Ага, в лісі
- Ну слава богу!
Чоловік тихо розвертається, виходить.

Іноді здається, що дні не змінюються. Міняються тільки цифри в календарі, а день залишається тим самим, що і вчора, і позавчора, і поза-позавчора... А потім твоя синусоїда повзе вгору і раптом ні з того все стає так чарівно і радісно, що шкодуєш лише про одне - не можна законсервувати свої посмішки в трилітрових бутлях і зберігати про запас, як бабусине варення, відкривати на великі свята або навпаки - берегти на чорний день.
Тоді все мало б бути набагато простіше.

Якийсь я поганенький інженер. Спочатку в моїх руках заглохла сушка для волосся. Далі - кухонний комбайн. Тепер ноут. Боюся думати, що далі. І чи не дарма я сіла до комп’ютера, щоб це написати?

UPD. Можу привітати себе з першою в житті спаленою материнкою.

Принесли гру для знайомства і "легкого флірту". Одне з завдань для учасників:"Занурившись в спогади і відкинувши скромність розкажіть про найдивніше місце, де вам, або комусь із ваших друзів доводилося займатися сексом, описуючи все до найменших деталей".
Ну та, оце так собі і уявляю:"А якось сусід одногрупника брата мого друга..."
І все з деталями!


П.М. Я зробила це!

- Ну ти ж дівчина, ну що ти своєму чоловікові скажеш? - саме такими словами мама і бабуся заохочували мене до куховарства, прибирання та іншої роботи з високим ККД.
І ось настав мій судний день - сьогодні я проявляю ініціативу і готую відро борщу (ну або пів-відра - як пощастить). Вже навіть рецепт знайшла - холодний борщ з кальмарами та морепродуктами - мабуть, дуже старовинна і дуже народна страва.

upd: Вікіпедія пише, що в нас на Західній готують дуже рідкий борщ з соком свіжих яблук і вишень - нє, оце де вони таке взагалі знайшли?

Ніч. Контрактова. До тебе підбігає дівчина з цигаркою, за нею підтягуються ще двоє з пивами. Ти вже набираєш в легені повітря, аби сказати "ні" на будь-яке запитання (бо що хорошого можуть в тебе тут і зараз спитати?). А вона ні з того ні з сього випалює:"От всі наговорюють на Україну, а ви хоч знаєте, хто написав "Буратіно"?" І поки твій пошматований на клапті мозок приходить до тями після такого початку розмови, вона пояснює, що саме Толстой зробив переклад цієї казки на російську. І йде. А ти стоїш і думаєш, чому Буратіно, чому Толстой і який стосунок це все має до нашої держави.

Якщо у вас вдома є стара металева салатниця, то можна змайструвати бюджетний, але дуууже оригінальний костюм для Хелоуін-паті

Якщо тарілки немає - буде ще оригінальніше!
Ви ж святкуєте?

Часом мені забагато спогадів.

Кожна дівчина знає, що простіше бути хлопцем.
Сьогодні я вирішила довести протилежне.

Моя самооцінка ніяк не залежить від розміру геніталій, і спам про "збільшення на 7см в рік" викликає в мене лише посмішку.
Мені можна не соромлячись ридати скільки влізе під час перегляду якоїсь мелодрами.
Мені не треба нікому нічого доводити в вуличних бійках.
Я частіше чую компліменти.
Моє довге волосся не обов'язково має бути з двотижневим смальцем на голові стягнуте в хвостик.
Як правило, в кав'ярнях і кнайпах мене пригощають.
Мені частіше дарують квіти.
Мені взагалі частіше дарують щось приємне - так прийнято.
Якщо я захочу заправити штани в чоботи - ні в кого не буде сумнівів з приводу моєї орієнтації.
В мене значно більше шансів, що мені уступлять місце в транспорті.
Думки про армію і військкомат не викликають в мене ніякої істерики.
Моя нижня білизна складається не тільки з однотонних боксерок.
Всі знають, хто справжній володар свята на весіллі.
Статистично я навіть проживу довше.

Хіба не так?

Сьогодні мені прийшов лист з неба.
Добре, що принаймні там ще не ввійшли в моду e-mail-и, бо таки значно приємніше стискати листа в руках, бачити чужу манеру письма, закреслені слова і не профільтровані автоматичним правописом помилки. В листах з неба, звичайно, помилок не буває, в небесній канцелярії добре знають, що роблять. І якщо вже тобі прийшов лист згори, то це конче має щось значити. Хай навіть комусь здається, що то просто жовтий листочок опустився в твою долоню.

Все, це кінець світу. Ранок без кави неможливий - який сенс взагалі прокидатися, якщо не відчуваєш цього запаху, присмаку? Рятуйте!!!

П.М. Немає в мене ніякої залежності!

Якось раптом зрозуміла, що мене страшно дратують дівчата в червоних пальтах.

В переході просто на брудних сходах сидить жебрачка. На вигляд їй років 150, не менше. Хоча хто-знає - за брудними хустинами, в які вона (він? воно?) кутається, навіть лиця не видно. Біля неї зупиняється сива, аж біла бабуся, ставить на східці свій радянський портфель вчительки молодших класів і щось завзято в ньому шукає. Прикро - насправді ж вона за місяць не отримує стільки пенсії, скільки жебрачка назбирує тут за день. А та вже очікуюче повертається до старенької і починає бубоніти своє "ойспасіба". Нарешті бабуся знаходить те, що шукала і простягає їй журнал "Вартова башта": Вам обов'язково допоможе!

Щоранку в підземному переході я чую спів старшої жіночки. І чи то в неї репертуар такий бідний, чи то в нас з нею така потужна синхронізація, але завжди потрапляю саме на цей уривок з опери "Юнона і Авось".
Потім проходжу повз місцевого інтелігентного бомжа Антона. Ми всі вже так до нього звикли, що коли його кілька днів поспіль не видно, мимоволі починаємо думати, де там його по світах носить.
Після цього, я вітаюся з адміністратором і офіціантами сусіднього кафе, які за цілий рік навчилися відповідати мені приязними посмішками.
Далі проходжу повз прибацану сусідку-дизайнерку, з якою протягом року ми мали не одну неприємну розмову.

І ось тепер ми готуємося до переїзду, спаковуємо життя по коробках.
Ранковий сценарій переписується.

Здається, існує пряма залежність між самооцінкою хлопця та відстанню між його колінами при сидінні.

Я відкрила простий рецепт щастя. Два дні на підборах, а потім несподівано - спортивні босоніжки. І все - ось воно, щастя!
Ви мене розумієте?

Мене насторожують манірні хлопчики в вузеньких штанях - здається, вони демонструють свою жіночність сильніше за мене.

Довірилася рекламі, купила лікувальну пасту для ясен.
Спочатку коли її вичавлюєш, одразу зникає бажання пхати до рота цю загадкову субстанцію вишнево-рожево-незрозумілого кольору.
А потім, коли на це таки зважуєшся, то ледь стримуєш себе, щоб не виплюнути цю гидоту і не промити рота з милом.
Єдине задоволення - спостерігати за іншими жертвами мого вибору.
Ну от чому ліки не можуть бути з шоколадним чи там ванільним, наприклад, смаком?